Житомирський обласний центр здоров’я
Центральна міська лікарня № 1 м. Житомира
ЧИМ НЕБЕЗПЕЧНІ ПАРАЗИТИ
(методичні рекомендації для медичних працівників)
За статистикою ВООЗ у світі 2 млрд людей в організмі мають гельмінти. Причиною понад 16 млн серед 50 млн смертей, які щорічно реєструються у світі, є саме паразитарні та інфекційні захворювання. За поширеністю кишкові гельмінтози посідають 2-ге місце після туберкульозу. У світі їх більше, аніж гострих респіраторних захворювань.
За світовою статистикою 1,5 млн випадків онкологічних недуг зумовлені саме гельмінтами. Так, у США кількість летальних випадків від паразитозів така ж, як і кількість смертей від раку та інсульту. Всесвітньо визнаним канцерогенним паразитом № 1 є опісторхіс - збудник опісторхозу. У зв'язку з високою їх поширеністю 54-та сесія Всесвітньої асамблеї охорони здоров'я у 2001 році схвалила Стратегію боротьби з гельмінтозами аж до 2010 року.
З 250 видів гельмінтів, які здатні паразитувати в організмі людини, в Україні зафіксовано 30 видів. Натомість, у зв'язку з міграцією населення, що пожвавилася останнім часом, ймовірне завезення в Україну ще й "екзотичних" паразитів, які можуть прижитися на наших теренах і стати нам "рідними".
В Україні щороку офіційно реєструється понад 600 випадків гельмінтозів на 100 тис. населення, 80% яких припадають на дітей. Але справжня кількість хворих на гельмінтози в Україні значно більша! Взяти до уваги хоча б такий факт: за статистикою у 2004 році в нашій державі виявлено 320 814 випадків гельмінтозів. Водночас аптечна мережа продала аж 4 165 500 упаковок антигельмінтних препаратів.
В Україні 75% виявлених паразитозів становить ентеробіоз, 20% - аскаридоз. Одним із цих паразитів уражена п'ята частина дітей, які відвідують дитячі заклади.
Наразі у нас стало більше гельмінтозів, які раніше були рідкісним явищем. Йдеться про опісторхоз, ехінококоз, дирофіляріоз, ін. Зокрема, кількість випадків дирофіляріозу зросла у 52 рази! А переносять його збудників звичайнісінькі комарі. Почастішали випадки й токсокарозу, збудником якого є собачі аскариди. Відомо, що тільки в 1 г собачих фекалій міститься 40 млн яєць токсокарозу.
Є кілька груп населення, які за всіма ознаками ризикують захворіти на гельмінтоз. До них належать діти, які відвідують дитячі установи; мешканці сільської місцевості; люди, які утримують домашніх тварин; рибалки; особи, які полюбляють їсти рибу чи м'ясо в сирому вигляді; люди, які приїхали з-за кордону.
Частота ураження гельмінтами залежить від індивідуальних заходів профілактики, сили імунітету, віку людини. Частота уражень такими збудниками, як аскарида, карликовий ціп'як, волосоголовець, є максимальною у дітей, - і з віком ця тенденція поступово знижується. Це пояснюється тим, що після багаторазових заражень цими збудниками в людини розвивається специфічний імунітет. Натомість дорослі частіше заражаються бичачим і свинячим ціп'яками, широким стьожковцем, котячою двоусткою.
У разі глистяних інвазій в організмі спрацьовують загальнофізіологічні механізми імунітету, зокрема: фагоцитоз, лізис, інкапсуляція паразитів, ін. Завдяки цьому зменшується кількість зрілих паразитів, їхній негативний вплив на тканини уражених органів. Відповідно стає меншим і загальний збиток від ураження глистами. У разі суперінвазії (повторного зараження тим же типом гельмінта) розвивається відносний імунітет. Завдяки цьому кількість особин паразита стає меншою, аніж за первинного ураження паразитом. Зменшується й тривалість їхнього життя. До того ж, за суперінвазії глисти можуть не досягати статевої зрілості.
Різновиди паразитів
За особливостями циклів розвитку гельмінтів розрізняють геогельмінти та біогельмінти. Розвиток геогельмінтів на початкових стадіях проходить у зовнішньому середовищі, а згодом уже в організмі людини. До геогельмінтів належать аскариди, волосоголовці, стронгілоїди, ін.
Біогельмінти розвиваються лише в живих організмах. До них належать трихінела, дирофілярії, котяча двоустка, більшість ціп'яків. Господарями-носіями біогельмінтів можуть бути комахи, риби, молюски, звірі, люди. Різні стадії свого розвитку біогельмінти проходять у різних видових господарів. Личинкові стадії розвиваються в організмі проміжного господаря, скажімо, тварини. А доросла статевозріла особина паразита – в організмі кінцевого господаря, наприклад, людини.
У разі ураження біогельмінтом людина може бути як його проміжним, так і кінцевим господарем. Людина є кінцевим господарем: для широкого стьожковця, де проміжний – веслоногий рачок та риба; для бичачого ціп'яка, де проміжний господар – рогата худоба; для опісторхіса чи котячої двоустки, де проміжні господарі - молюски, риба коропових порід і т.ін. Проміжним господарем людина є у разі ураження її ехінококозом.
За формою гельмінти розподіляються на трематоди (сисуни), цестоди (стрічкові черв'яки) і нематоди (круглі черв'яки). Залежно від виду паразитів розрізняють трематодози, цестодози, нематодози. До найбільш поширених серед людей трематодозів належать опісторхоз, фасціольоз, до цестодозів - дифілоботріоз, гіменолепідоз, ехінококоз, а до нематодозів - аскаридоз, ентеробіоз, трихінельоз, трихоцефальоз.
Місця паразитування
Гельмінти - це одні з найдавніших істот на білому світі, тому ступінь виживання у них досить високий. Дорослі особини чудово почуваються без кисню та світла, до того ж мають "залізні" нерви, яким людина може тільки позаздрити. Найбільші особини сягають до 20 м довжини, найменші - всього кілька міліметрів.
Небезпечними для людини можуть бути і дорослі паразити, і їхні личинки. Залежно від різновиду гельмінти можуть паразитувати в тонкій і товстій кишках, печінці, жовчному міхурі та жовчних протоках, шлунку, кровоносних судинах, м'язах, тканині мозку, очних яблуках.
При цьому, окремі гельмінти мають улюблені місця паразитування. Бичачий і свинячий ціп'яки, широкий стьожковець, які мають довжину від 1,5 до 10 метрів, частіше всього паразитують у верхньому відділі тонких кишок. Там же паразитує й аскарида. Карликовий ціп'як (довжина 5-8 cм) паразитує в нижній третині тонкого відділу кишечника, волосоголовець - у товстому відділі. Опісторхіс полюбляє жити в жовчних протоках печінки і протоках підшлункової залози.
Гельмінти здатні до переміщень в організмі людини. Личинки легко розносяться по організму кровотоком, а для дорослих особин неважко переповзти з одного місця на інше, для деяких видів – навіть крізь м'язи.
Паразити, потрапляючи на стадії яйця, личинки або цисти в організм людини (господаря), розвиваються в ньому. Багато видів мігрують у тканинах господаря по кровоносних і (або) лімфатичних судинах, на деякий період затримуючись у певних органах. Наприклад, личинки аскариди активно проникають у слизову, а потім у підслизову оболонки тонкої кишки, входять у кишкові вени, по яких зі струмом крові потрапляють у ворітну вену, а вже звідти по внутрішньочасточкових печінкових капілярах – у центральні вени часточок і в нижню порожнисту вену. Затим личинки переміщуються в праву частину серця і по легеневій артерії мігрують у капіляри бронхіол, далі – у просвіт останніх, а тоді по дихальних шляхах у порожнину рота, де їх і проковтують зі слиною. Подальший розвиток паразита відбувається в просвіті тонкої кишки.
Частина личинок аскарид затримується в печінці, де вони інкапсулюються та гинуть. У міру міграції личинки повторно линяють. Під час линяння вивільняються продукти обміну, які мають антигенні властивості. Паразитуючи в тонкій кишці, аскарида поглинає харчову кашку, забираючи білки, жири, вуглеводи, мікроелементи та вітаміни. Тут вона виділяє продукти свого обміну. Змінюється мікрофлора кишечника «господаря», знижуються її антагоністичні властивості щодо збудників кишкових інфекцій. Аскариди травмують слизову оболонку кишечника, впливаючи на механо- і хеморецептори. Звідти імпульси йдуть до центральної нервової системи, гіпофізу та інших органів.
За несприятливих умов у кишечнику статевозрілі аскариди можуть проникати через неушкоджену кишкову стінку, зумовлюючи перитоніт. Вони можуть мігрувати в шлунок, потім у глотку, гортань, стравохід і трахею, спричинюючи асфіксію. Аскариди можуть мігрувати в загальну жовчну протоку або в протоку підшлункової залози, що супроводжується найсильнішим болем, розвитком абсцесу, часто з летальним кінцем. Таким чином, вплив цього гельмінта на різних стадіях розвитку різнобічний.
Отже, клінічна картина гельмінтозів складається зі складнопереплетених чинників впливу гельмінтів на організм «господаря» та з особливостей його реакцій.
За дослідженнями можна уявити механізми патогенного впливу паразитів. Насамперед це: механічне ушкодження слизової оболонки; подразнення нервових закінчень слизової оболонки та стимуляція патологічних рефлексів; виділення нейропептидів; запалення слизової оболонки (вивільнення протеолітичних ферментів, гіалуронідази); порушення процесів травлення, всмоктування; розвиток дисбіозу кишечника; формування гіповітамінозу і гіпоферментозу (лактази, інвертази тощо); сенсибілізація організму «господаря» антигенними субстанціями; розвиток алергійних і аутоалергійних реакцій в органах і тканинах (у тому числі у слизовій оболонці кишечника); збільшення місцевої і загальної імуносупресії (метаболіти паразитів мають імуносупресивну дію); формування ендогенної інтоксикації; потенціювання алергійних реакцій на продукти харчування (нехарчова алергія); затримка росту, схуднення.
Чинники захисту від гельмінтів і найпростіших у дітей, зазвичай, неповноцінні. Так, спостерігаються зниження кислотності шлункового соку; зменшення викиду жовчі в дванадцятипалу кишку; порушення слизового бар’єру; зниження вироблення секреторного IgA, травних ферментів. Розвивається синдром вторинної мальабсорбції; потерпає кишкова перистальтика; спостерігаються виснаження вироблення і функціональна неповноцінність еозинофілів, вторинна імунна недостатність.
Попри численні дослідження ще недостатньо розкрито патогенез органових і системних порушень, що визначають реабілітацію хворих. Не розроблено доступні та інформативні методи оцінки перебігу цих хвороб і наслідків лікування, а також критеріїв прогнозу.
Вплив гельмінтів на організм людини
Глистяні захворювання нерідко перебігають без специфічних скарг і проявів. Тому на предмет наявності глистяної інвазії необхідно ретельно обстежуватися у разі тривалих порушень травлення й апетиту, втрати маси тіла.
Загалом вплив паразитів на організм людини є різнобічним. Передусім продукти життєдіяльності й розпаду гельмінтів чинять на організм «господаря» загальнотоксичну дію. Водночас підвищується схильність його до різних алергенів. Потерпає організм людини і від механічного ушкодження органів і тканин у місцях паразитування гельмінтів. А в разі міграції личинок паразитів може порушуватися рух природних рідин та секретів (обіг крові та лімфи), розвиватися бронхообструкція та непрохідність кишечника.
У разі шистосоматозу в сечовому міхурі і прямій кишці нерідко утворюються папіломи і карциноматозні розростання. Причиною цього є подразнення живих тканин хворого яйцями гельмінтів. А у разі опісторхозу і клонорхозу часто розвивається рак печінки.
Аскаридами і волосоголовцями можуть обумовлюватися деякі шкірні захворювання. Ці гельмінти мають також здатність обтяжувати перебіг шкірних захворювань іншої етіології.
За аскаридозу, трихоцефальозу, теніаринхозу й інших інвазій різко знижується вміст соляної кислоти в шлунковому соці, і, як наслідок, зменшуються бактерицидні властивості шлункового соку, порушується травлення, розвивається схильність до отруєнь, які за симптоматикою схожі на харчові.
Досліди, проведені ще в 1912-1920 рр. у Пастерівському інституті (Париж), показали, що екстракти з деяких ціп'яків, зокрема бичачого, спричиняли атрофічні зміни в корі надниркових залоз. Подібно реагувала й щитоподібна залоза. Інші залози внутрішньої секреції (гіпофіз, підшлункова залоза, яєчники й сім'яники) давали подібну, але менш виражену реакцію. З огляду на взаємозв'язок органів ендокринної системи, паразитування гельмінтів зумовлює порушення ендокринного гомеостазу.
Методом експерименту було встановлено, що продуковані аскаридами токсини не тільки пригнічують роботу кори надниркових залоз, а й підвищують рівень цукру в крові. Хронічна інвазія глистами також часто сприяє гіпотонії. Нормалізація тиску у гіпотоніків короткочасно відбувається лише в період вживання адаптогенів (препаратів женьшеню, елеутерококу, аралії, левзеї, родіоли тощо) і знову знижується у разі їхнього скасування. Після дегельмінтизації артеріальний тиск нормалізується самостійно.
Під впливом продукованих гельмінтами токсинів також підвищується проникність гематоенцефалічного бар'єра з явищами серозного чи серозно-геморагічного вентрикуліту. Це може обумовлювати відчутний головний біль, який не піддається лікуванню.
Частина уражених паразитами піддослідних тварин за рахунок дистрофічного ожиріння підшкірної клітковини (прообразу целюліту), зумовленого атрофією й ожирінням щитоподібної залози, набирала зайву масу. Також було встановлено, що внаслідок змін щитоподібної залози й надниркових залоз хронічна інвазія аскаридами призводить до порушення сперматогенезу і кістоподібного переродження яєчників.
Встановлено, що продукти життєдіяльності аскарид можуть провокувати переривання вагітності. Якщо ураження аскаридами сталося на ранніх термінах вагітності, нерідко відбувається резорбція плода, а на пізніших термінах - загибель сформованого плода. Тому виведення гельмінтів у низці випадків створює умови для ліквідації чоловічої і жіночої безплідності. А загалом дегельмінтизація організму сприяє нормалізації функції ендокринної системи, у тому числі відновленню менструального циклу в разі його відсутності, усуненню чи зменшенню клімактеричних проявів у жінок.
Учені дослідили, що гельмінтози сприяють розвитку дисбактеріозу та пов'язані з кишковими інфекційними захворюваннями. Паразити начебто прокладають дорогу цим хвороботворним інфекціям до організму ураженого. Зокрема встановлено, що у 97% хворих на холеру паразитує волосоголовець. У носіїв холерних вібріонів, які не занедужали на холеру, волосоголовець виявлено усього в 4,5% випадків. Також досліди засвідчили, що у хворих на дизентерію нерідко виявляють аскарид, волосоголовців і гостриків.
Встановлено, що безсимптомний перебіг туберкульозу, в разі інвазії аскаридами і волосоголовцями, переходить у гостру фазу захворювання. Натомість після успішної дегельмінтизації туберкульоз знову набуває безсимптомного перебігу. Скарлатина, як і інші дитячі інфекції, тяжче перебігає у разі аскаридозу. А гостра дизентерія за аскаридозу, трихоцефальозу, ентеробіозу, гіменолепідозу часто стає хронічною.
Поєднання інфекції з гельмінтними інвазіями настільки ослаблює організм людини, що одужання до проведення дегельмінтизації стає неможливим.
Діти і глисти
Варто наголосити, що на тлі загальної боротьби з гельмінтозами стали переважати моноінвазії, які чинять більший імуносупресивний вплив на організм «господаря», ніж поліінвазії (можливо, внаслідок зникнення імунологічної толерантності). Внаслідок успішної боротьби з аскаридозом і трихоцефальозом, збудники яких є антагоністами гострика, для неї звільнилися екологічні ніші. Разом з тим гострик є одним із найбільш імуносупресуючих організм людини гельмінтів, а боротьба з ентеробіозом складна і малоефективна. З цього погляду та з огляду на широке поширення ентеробіозу можна пояснити ризик високого відсотка людей зі зниженим імунітетом до дифтерії і кору, тобто школярів, дошкільнят і «неорганізованих» дітей.
Однак результати цих досліджень не привернули належної уваги фахівців. Унаслідок цього склалася парадоксальна ситуація. Якщо ви приходите до ветеринара і просите вакцинувати свого собаку або кішку, то вам обов’язково запропонують спочатку провести дегельмінтизацію тварини. Інакше ефект від щеплення буде незначним. Коли ж звертаються в медичну установу для проведення планової імунізації дитини, лікарі навіть не підозрюють про можливу невдалу імунізацію через паразитарні захворювання і не проводять дегельмінтизації.
Для одержання позитивних результатів перед плановою імунізацією дітей треба попередньо обстежити їх на паразитарні хвороби (насамперед контактні -ентеробіоз, лямбліоз), а в разі виявлення їх — провести дегельмінтизацію. Якщо попереднє обстеження на гельмінтози або протозоози неможливе, треба провести профілактичне лікування повними дозами препаратів разової дії («Ворміл» і «Мератин»).
Другим за масовістю гельмінтозом в Україні є аскаридоз. Щорічно реєструється майже 65 тисяч таких хворих. Умов для поширення аскаридозу в містах немає, проте частка городян серед зареєстрованих хворих становить майже 2/3, до 80% – діти до 14 років. Ця ситуація зв’язана з масовим зараженням городян на дачних ділянках і вживанням харчової зелені та овочів, куплених на ринках і в магазинах. Одночасно ця ситуація свідчить про незадовільну лабораторну діагностику на селі.
Проблема великих міст — це забруднення ґрунту дворів, скверів і парків екскрементами собак. Ці фекалії в 30-60% містять яйця собачих аскарид — токсокар. Особливо забруднені дитячі пісочниці. Зараження дітей «собачими» глистами призводить до алергізації, патології легенів, втрати зору. Англійські дослідники вважають токсокароз однією з головних причин розвитку в дітей бронхіальної астми.
Актуальність проблем клініки, лікування і профілактики паразитарних інвазій пояснюється не тільки значним поширенням інвазій в Україні, недостатньою оцінкою збитків, яких завдають гельмінти і найпростіші здоров’ю дітей, а й усе ще низькою ефективністю загальноприйнятої системи протипаразитарних заходів у дитячих колективах і родинах.
Більшість гельмінтозів і найпростіших за час співіснування з людиною дуже добре пристосувалися до життя в її організмі і «навчилися» якнайменше завдавати людині шкоди. Навіть тривале паразитування в організмі людини гельмінтів і найпростіших найчастіше не супроводжується вираженою клінічною симптоматикою, яка б дала підстави запідозрити паразитоз. До таких симптомів належать стомлюваність, слабкість, неспокійний сон, зниження апетиту, короткочасний біль у животі тощо. Така клінічна картина не асоціюється у лікарів загальної практики з паразитозом, тому найчастіше не призначають спеціального обстеження, несвоєчасно встановлюється діагноз, а в багатьох випадках причину хвороби взагалі не виявляють.
У дітей наявність глистяної інвазії виявляється в блідості шкірних покривів, особливо обличчя, появі темних кругів під очима, порушенні апетиту і розвитку різноманітних диспептичних проявів у вигляді періодичної нудоти, блювання, болю в животі невизначеного характеру, частіше в ділянці пупця, підвищеного газоутворення в кишечнику, слинотечі і т.п. У частини уражених виникає сльозотеча.
Методи діагностики гельмінтозів
Прямі гельмінтологічні дослідження випорожнень:
- метод нативного мазка;
- методи збагачення (Фюллеборна, Калантарян);
- метод Бермана для діагностики стронгілоїдозу, анкілостомозу.
Спеціальні методи дослідження на ентеробіоз:
- зскрібок із періанальних складок;
- метод Гіммельфарба за допомогою ватного тампона, закладеного на ніч в анальний отвір;
- дослідження обсіменіння шкіри за допомогою липкої стрічки, спеціальних скелець.
Дослідження мокротиння (аскариди, анкілостоми, стронгілоїди), жовчі (лямблії, фасціоли, анкілостоми, опісторхи, клонорхи), сечі (сечостатевий шистосомоз), біоптатів тканин (трихінели).
Загальний аналіз крові:
- анемія: (дифілоботріоз, трихоцефальоз, теніархоз, теніоз);
- еозинофілія: (токсокароз, трихіноз, аскаридоз, стронгілоїдоз, анкілостомідоз);
- товста крапля крові - філяріоз.
Офтальмоскопія (цистицеркоз очей).
Рентгенографія, УЗД (ехінококоз, цистицеркоз, трихіноз).
Імунологічні методи діагностики (імуно-ферментний аналіз) частіше використовують для діагностики токсокарозу, ехінококозу, цистицеркозу, альвеококозу, трихінозу, лямбліозу.
Профілактика гельмінтозів:
- формування здорового способу життя;
- дотримання санітарно-гігієнічних норм у сім'ї, дитячих установах, лікарнях (обов'язково мити руки після вулиці, туалету; кожна дитина та члени сім'ї повинні мати власні предмети особистої гігієни тощо);
- правильна кулінарна обробка харчових продуктів. Великий ризик ураження гельмінтами під час споживання сирокопчених, свіжозаморожених, недостатньо термічно оброблених продуктів. Необхідно ретельно мити фрукти, овочі, ягоди;
- вживання лише фільтрованої водопровідної або кип'яченої води;
- запобігання фекальному забрудненню навколишнього середовища;
- правильне утримання домашніх тварин, їх обстеження на гельмінти, дегельмінтизація;
- раннє виявлення хворих та своєчасне їх лікування;
- при ентеробіозі важливим є дотримання чистоти рук і нігтів, підмивання дитини на ніч і щоранку з милом, заміна натільної та постільної білизни щодня, прасування її гарячою праскою; вологе прибирання приміщень із використанням крутого кип’ятку;
- хіміопрофілактика гельмінтозів двічі на рік. Для цього застосовують антигельмінтні препарати з широким спектром дії.
«Д» - спостереження осіб, профілактичне лікування осіб з істинних осередків гельмінтозів (упродовж 2-х років).
Запобігти розвитку гельмінтозів допоможе повноцінне харчування, що в достатній кількості забезпечує організм всіма поживними речовинами, особливо - вітамінами С, D та А. Ефективними є засоби зміцнення імунітету. Якщо імунна система людини буде потужною, то є висока ймовірність, що яйце гельмінта не затримається в її організмі – воно пройде всіма відділами травного тракту і вийде назовні.
Та таких заходів профілактики все-таки замало. Наразі хотілося б на рівні держави виробити таку культуру гігієни, як у Європі! Там є нормою мити та чистити за допомогою пилососів тротуари, прибирати в громадських місцях за своєю собачкою екскременти, накривати дитячі майданчики з піском спеціальними кришками.
Загальна схема протигельмінтозної терапії
Показання до медикаментозної профілактики гельмінтозів:
1. Постійне проживання дітей у закритих дитячих колективах.
2. Постійний контакт із домашніми тваринами.
3. Контакт із землею (проживання в сільській місцевості, ігри в піску тощо).
4. Часті подорожі в екзотичні країни.
5. Захоплення полюванням, рибалкою, футболом, пляжним волейболом тощо.
Ця схема умовно розділена на кілька етапів. На першому етапі відбувається підготовка до виведення гельмінтів. З цією метою використовують лікувальні засоби, що мають жовчогінну, сечогінну дію, які сприяють зв'язуванню і виведенню через кишечник токсичних продуктів життєдіяльності гельмінтів. Для цього в лікувальній програмі використовують олії (з насіння льону, розторопші, гарбуза), а також препарати (алохол, фламін, ентеросгель тощо). Індивідуальний підбір цих засобів забезпечує максимально щадне наступне видалення гельмінтів.
На другому етапі застосовують власне протигельмінтні засоби на тлі продовження прийому засобів першого етапу. У лікувальних схемах використовують як традиційні аптечні препарати (декарис, вермокс, пірантел, гельмінтокс тощо), так і лікувальні засоби рослинного походження, що мають широкий спектр протигельмінтної активності. Синтетичні протигельмінтні препарати мають один недолік: йдеться про жорсткість їх фармакологічної дії, що спричинює одночасну загибель великої кількості гельмінтів. А це, як відомо, зазвичай супроводжується посиленням інтоксикації. З метою м'якої дегельмінтизації використовують фітозасоби, найвідомішим з-поміж яких є насіння гарбуза. Щоб вигнати глисти, можна застосувати й харчову добавку «Пара уолнат плас». До її складу входять: екстракт чорного горіха або чорний горіх, часник, кора дуба білого, полин звичайний, насіння гарбуза, насіння пижми, ферменти бромелаїну та папаїну.
На третьому етапі протигельмінтної терапії застосовують засоби для відновлення нормальної роботи органів шлунково-кишкового тракту, печінки, нирок, легень, стимуляції імунітету, поповнення нестачі вітамінів, мікроелементів і т.п. При цьому першочергова увага надається стану печінки. Для поліпшення її роботи використовують традиційні гепатопротектори: карсил, дарсил, силібор, а також насіння розторопші плямистої. Щоб підвищити неспецифічну стійкість організму, на цьому етапі застосовують засоби з імуностимулювальною активністю, насичують організм вітаміном А.
Ефективна дегельмінтизація зумовлює не тільки поліпшення власне процесів травлення, а й зменшує антигенне перевантаження печінки токсинами. У результаті алергійні реакції зменшують свою виразність, а то й узагалі не розвиваються.
Фітозасоби проти паразитів
Для виведення аскарид і волосоголовців використовують такий збір: трава золототисячника малого - 1 ст. л., суцвіття безсмертника піщаного - 1 ст. л., листя бобівника трилистого - 1 ч. л., корені тирлича жовтого - 1 ч. л. Суміш заливають 600мл очищеної води кімнатної температури, нагрівають протягом 15 хв на водяній бані, тоді додають 1 ст. л. суцвіть пижми звичайної. Настоюють протягом ночі в теплі. О 6 год. ранку хворому дають випити першу порцію цього відвару, о 7 год. - другу, о 8 год. - третю. О 9 год. дають проносне (наприклад, 15-30 г гіркої солі). О 10 год. хворий повинен поснідати кашею з невеликою кількістю олії, випити чаю. Цей лікувальний курс потрібно повторити через 2-3 тижні (Застосовується при відсутності алергічних реакцій на компоненти).
Дозування лікувального відвару на один прийом залежить від віку хворого: дітям 3-4 років дають 1/4 склянки відвару; дітям у віці понад 15 років і дорослим - до 1 склянки. Ці ліки дуже гіркі, тому після їх вживання дитині дають випити води, можна дати й цукерку.
Для виведення з організму стьожковців використовують цілий комплекс заходів. Протягом кількох днів хворому дають переважно рослинну їжу – це пшеничний хліб з висівками, овочі, редька, часник, хрін, кисла капуста, побільше чорниць і брусниць. Ці продукти здатні розчиняти кишковий слиз. До того ж вони легко й швидко перетравлюються, що не до вподоби паразитам. Тому, не знаходячи для себе сприятливих умов, стрічкові глисти рухаються до виходу.
Можна позбуватися від стьожковців і в інший спосіб. Протягом 1-3 днів застосовують вищевказану дієту: увечері 3-го дня дають їсти оселедець з цибулею і пшеничний хліб. Уранці 4-го дня товчуть у ступці насіння гарбуза, попередньо очищене від лушпайок. Дітям у віці 3-4 років їх потрібно 150 г, 5-6 років - 200 г, 10 років і старшим - 400 г. Товчене насіння змішують з брусничним соком до отримання кашки. О 7 год. ранку хворому дають з'їсти натщесерце половину кашки, о 8 год. - залишок. О 10 год. хворий має випити 1-2 столові ложки касторової олії. За потреби процедуру повторюють через 2 дні.
Якщо є підозра на гельмінти, але водночас невідомо, які саме глисти паразитують в організмі людини, боротися з ними можна такими засобами. Треба їсти якомога більше сирої моркви, пити морквяний сік, настій березових бруньок. Для приготування настою одну чайну ложку бруньок заливають 200 мл води, нагрівають на водяній бані 30 хв і настоюють протягом 2 год. Приймають настій по 1/2 склянки 2 рази на день протягом тижня. Також рекомендується пити натщесерце по 200 мл соку стиглої дині, але за умови, що ці баштанні культури вирощені без отрутохімікатів, інакше станеться значне отруєння.
Виведення з організму людини паразитів за допомогою індивідуально підібраних засобів синтетичного і рослинного походження передусім нормалізує роботу шлунково-кишкового тракту і печінки. Також ці заходи сприяють переведенню багатьох хронічних захворювань інших органів і систем у стійку ремісію, усуненню алергійного тла, посиленню імунітету, поліпшенню якості життя.
Житомир – 2008 р.