Обласний центр здоров’я

Житомирський обласний центр

 соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді

 

 

 

Як запобігти

насильству щодо дітей

 

Житомир 2010 рік

 

 

 

«Щастя дитини  - єдине дійсне щастя на землі»

Я.Ф.Чепіга

 

Діти – це окрема частина суспільства, якій притаманні особлива поведінка, своєрідні життєві стереотипи, що забезпечують її розвиток і ставлення та перетворення в дорослу частину суспільства.

Внаслідок свого становища діти потребують особливого підходу, соціального захисту та поваги до їхніх прав. На жаль, в сучасному українському суспільстві бракує цього. Але головне, що заважає будувати партнерське та гуманістичне суспільство – це тотальне недорозуміння прав людини і прав дитини зокрема, нерозуміння наслідків порушення цих прав для окремої людини, так і для суспільства в цілому.

Спочатку дітей як окрему категорію вирівняли лише представники вищих верств населення, та й то хлопчиків. Наприклад, французькі фермери в ХІХ ст. казали: «У мене немає дітей. Лише дівчатка».

У 1989 році Генасамблея ООН прийняла «Конвенцію про права дитини», яка базується на новому розумінні становища дітей в суспільстві не як майбутніх дорослих, а як рівноправних учасників суспільного життя, з урахуванням того, що дитина потребує спеціальної охорони та лікування.

У правовій базі України визначення насильства представлене Законом «Про попередження насильства в сім’ї» від 15.11.2001 року (зі змінами 25.09.2008 р.).

Домашнє насильство над дітьми. Його види та наслідки.

Жорстоке поводження з дітьми і нехтування їх інтересами можуть мати різні види і форми, але їх наслідки завжди завдають серйозної шкоди здоров’ю, розвитку і соціалізації дитини, нерідко складають загрозу її життю чи навіть, спричиняють смерть.

Фізичне насильство – нанесення дитині батьками чи особами, що їх заміняють, вихователями чи іншими особами фізичних травм, різних тілесних ушкоджень, що вадять здоров’ю дитини, порушують її розвиток і позбавляють життя.

Фізичне насильство включає також залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю та ін.

У деяких родинах як дисциплінарну міру застосовують різні види фізичного покарання – від потиличників і биття ременем, які майже завжди супроводжуються словесними образами і психічною травмою.

Сексуальне насильство чи спокушання - використання дитини дорослою людиною чи іншою дитиною для задоволення сексуальних потреб та отримання вигоди.

Психічне (емоційне) насильство – постійна чи періодична словесна образа дитини, погрози з боку батьків, опікунів, учителів, приниження її людської гідності, демонстрування нелюбові, ворожості до дитини. До цього виду насильства належать також постійна неправда і обдурювання дитини (у результаті чого вона втрачає довіру до дорослого), а також ситуації, коли вимоги до дитини не відповідають її віковим можливостям.

 

Зневажання інтересів і потреб дитини (нехтування) – відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, медичній допомозі з боку батьків чи осіб, що їх заміняють, через об'єктивні причини чи без них. Типовим прикладом зневажливого ставлення до дітей є залишення їх без догляду, що часто призводить до нещасних випадків та інших небезпечних для дитини наслідків.

Зазвичай дитина-жертва зазнає одночасно декілька видів насильства. Одним із проявів жорстокого поводження з дітьми є також відсутність у жінки любові до дитини, коли та ще знаходиться в материнській утробі, тобто до дитини від  небажаної вагітності. Будучи емоційно відкинутими ще до народження, такі діти народжуються передчасно удвічі частіше порівняно з дітьми від бажаної вагітності, вони частіше мають низьку масу тіла, хворіють у перші місяці життя, гірше розвиваються.

 

Насильство над дітьми можна класифікувати також за такими ознаками:

·   залежно від стратегії кривдника: очевидне та приховане (непряме);

·   за часом: те, що відбувається зараз, і те, що трапилося в минулому;

·   за тривалістю: одноразове або багаторазове, що триває роками;

·   за місцем та оточенням: удома – збоку родичів; у школі – з боку педагогів або дітей; на вулиці – з боку дітей або незнайомих дорослих.

·   Будь-який вид жорстокого поводження з дітьми веде до найрізноманітніших наслідків, але поєднує їх одне – збитки здоров'ю дитини чи небезпека для її життя. Зі 100 випадків фізичного насильства над дітьми приблизно 1-2 закінчуються смертю жертви. Потрібен час, щоб вилікувати фізичні ушкодження, але ще більше часу і зусиль потрібно для того, щоб залікувати душевну травму, психіку дитини, що постраждала від побоїв.

·   Розрізняють наближені і віддалені наслідки жорстокого поводження і неуважного ставлення до дітей.

·   До наближених наслідків належать фізичні травми, гострі психічні порушення, прагнення кудись втекти, сховатися або ж у вигляді глибокої загальмованості, зовнішньої байдужості. У дітей старшого віку можливий розвиток важкої депресії з почуттям власної неповноцінності.

Серед віддалених наслідків жорстокого поводження з дітьми виділяються порушення фізичного і психічного розвитку дитини, різні соматичні захворювання, особистісні та емоційні порушення, соціальні наслідки.

 

Соціальні наслідки жорстокого поводження з дітьми

 

Можна виділити 2 групи наслідків, що виявляються одночасно: втрати для жертви і для суспільства.

Діти, що зазнали будь-якого виду насильства, відчувають труднощі соціалізації: у них порушені зв'язки з дорослими, відсутні відповідні навички спілкування з однолітками, вони не мають достатнього рівня знань і ерудиції, щоб завоювати авторитет у школі.

Вирішення своїх проблем діти-жертви насильства – часто знаходять у кримінальному, асоціальному середовищі, а це нерідко пов’язано з появою у них пристрасті до алкоголю, наркотиків, вони починають красти і здійснювати інші протиправні дії.

Дівчата нерідко починають займатися проституцією, у хлопчиків може порушуватись статева орієнтація. Згодом вони мають проблеми при створені власної родини, вони не можуть дати своїм дітям достатньо тепла, оскільки не вирішені їх власні емоційні проблеми.

Які ж суспільні втрати від насильства над дітьми? Це, насамперед, втрати людських життів у результаті вбивств дітей і підлітків, їх самогубств, втрати в їх особі продуктивних членів суспільства внаслідок порушення їх психічного і фізичного здоров'я, низького освітнього і професійного рівня, кримінальної поведінки. Це втрати в їх особі батьків, здатних виховати здорових у фізичному і моральному відношенні дітей. Нарешті, це відтворення жорстокості в суспільстві, оскільки колишні жертви самі часто стають ґвалтівниками.

 

Ознаки жорстокого поводження з дитиною.

За різними даними, жорстокість щодо дітей часто співпадає з такими характеристиками батьків, як їх молодий вік, патологія особистості, психічні розклади, низький соціальний статус, дисгармонія у подружніх стосунках, розлучення, кримінальне минуле. У багатьох батьків в анамнезі є інформація, що вони самі в дитинстві зазнали жорстокого поводження.

 

Наслідком насильства щодо дітей різного віку є:

- для дітей у віці до 6 місяців – низька рухова активність, байдужість до оточуючого світу, слабка реакція на зовнішні стимули, відсутність посмішки;

- для дітей у віці від 6 місяців до 1,5 року – страх перед батьками, страх фізичного контакту з дорослою людиною, постійна настороженість без причини, плаксивість, замкненість.

- для дітей 1,5-3 років – страхи, змішані почуття, порушення сну, втрата апетиту, алергія, страх чужих людей, дорослих, схильність до сексуальних ігор, крайнощі у поведінці (від надмірної агресивності до насильства);

- для дітей дошкільного віку (3-6 років) – пасивна реакція на біль, примирення з ситуацією, тривожність, боязливість, змішані почуття, відчуття провини, сорому, болісна реакція на критику, брехливість, схильність до злодійства і підпалювання, жорстокість до тварин. Крім того спостерігаються форми поведінки, звичайно притаманні молодому віку (енурез, смоктання пальців, гризіння нігтів, утруднення мовлення тощо), негативізм, вітчуження та агресія, поєднані з надмірною поступливістю та улесливістю. Слід також зазначити наявність сексуальних ігор та хворобливої мастурбації;

- для дітей молодшого шкільного віку – амбівалентні (двополюсні) почуття стосовно дорослих, проблеми у визначенні сімейних ролей, страх, почуття сорому, відразаи, зіпсованості, недовіри до світу, порушення сну, апетиту, агресивне поводження, відчуття брудного тіла, мовчазність або несподівана балакучість, сексуальні дії з іншими дітьми.

- для дітей 9-13 років – теж, що і для дітей молодшого віку, а також депресія, суб’єктивне відчуття втрати емоцій, самотність, відсутність друзів, страх перед власним домом, небажання повертатися туди після школи. У поведінці виявляється ізоляція, маніпулювання іншими дітьми (в тому числі з метою отримання сексуального задоволення), суперечливе поводження, а також неадекватні харчові уподобання.

- для підлітків 13-18 років – відраза, сором, провина, недовіра, амбівалетні почуття до дорослих, сексуальні порушення, несформованість соціальних ролей і своєї ролі в родині, почуття власної непотрібності. У поведінковій сфері відзначаються спроби суїциду, реалізоване чи нереалізоване бажання залиншити власну домівку, агресивне поводження, уникнення тілесної та емоційної інтимності, непослідовність і суперечливість поводження.

Узагальнюючи, можна виділити низку наочних ознак, характерних для дитини, що постраждала від сімейного насильства. Вони наведені в таблиці 1.

 

Можливі наочні ознаки дітей,

що зазнають насильства, жорстокого поводження

(за О.Кочемировською, А.Ходоренко;

модифікація Ю.Онишка, Л.Смислової, І.Дубініної)

 

Тип насильства

Ознака

Фізичне

- зміщення суглобів (вивихи), переломи кісток, гематоми, подряпини, садна;

- синці на тих частинах тіла, на яких вони не повинні з'являтися, коли дитина грається (наприклад, на щоках, очах, губах, вухах, сідницях, передпліччях, стегнах, кінчиках пальців тощо);

- рвані рани і переломи в області обличчя, травматична втрата зубів;

- ретинальні крововиливи (у сітківку), відшарування сітківки і переломи орбіти;

- забиті місця на тілі, голові або сідницях, які мають виразні контури предмета (наприклад, пряжки ременя, лозини);

- рани і синці у різних фазах загоєння та/або у різних частинах тіла (наприклад, на спині та грудях одночасно) або незрозумілого походження;

- сліди від укусів людиною;

- незвичні опіки (цигаркою або гарячим посудом);

Сексуальне

- знання термінології та жаргону, зазвичай не властивих дітям відповідного віку;

- висипи та/або кровотечі в області паху, геніталій;

- захворювання, що передаються статевим шляхом;

- ознаки вагінального або анального проникнення стороннього предмета;

- дитяча або підліткова проституція;

- вагітність;

- вчинення сексуальних злочинів;

- сексуальні домагання до дітей, підлітків, дорослих;

- нерозбірлива та/або активна сексуальна поведінка;

- уникнення контактів із ровесниками;

- відсутність догляду за собою;

- синдром „брудного тіла": постійне настирливе перебування у ванній, під душем;

- боязнь чоловіків;

- боязнь конкретних людей;

- запобіжні заходи, щоб важче було знімати одяг;

- синці на внутрішній стороні стегон, на грудях і сідницях;

- людські укуси;

Психологічне

- замкнутість;

- страх, або навпаки, демонстрація повної відсутності страху, ризикована, зухвала поведінка;

- неврівноважена поведінка;

- агресивність, напади люті, схильність до руйнації, нищення та насильства;

- уповільнене мовлення, нездатність до навчання, відсутність знань, відомих дітям відповідного віку (наприклад, невміння читати, писати та рахувати);

- надто висока зрілість та відповідальність порівняно з дітьми цього віку („маленький дорослий");

- уникання однолітків, бажання спілкуватися та гратися зі значно молодшими дітьми;

- занижена самооцінка;

- тривожність;

- почуття провини;

- швидка стомлюваність, знижена спроможність до концентрації уваги;

- демонстрація страху перед появою батьків та/або необхідністю йти додому; небажання йти додому;

- схильність до "мандрів", бродяжництва;

- страх перед фізичним контактом;

- депресивні розлади;

- спроби самогубства або самопошкодження;

- вживання алкоголю, наркотиків, токсичних речовин;

- наявність стресопохідних розладів психіки, психосоматичних хвороб;

- насильство по відношенню до слабших: тварин чи інших живих істот.

Економічне насильство, занедбання дитини

- дитина постійно голодує через нестачу їжі;

- дитина надмірно набирає вагу через неправильне харчування;

- дитина завжди запізнюється до школи;

- дитина завжди пропускає школу;

- дитина носить брудний одяг;

- дитина одягнена не за погодою, не по сезону;

- дитина виглядає втомленою і хворою;

- дитина виглядає занедбаною;

- у дитини неліковані зуби;

- нестача необхідного медичного лікування (дитину не водять до лікаря);

- за дитиною не стежать, і вона залишена напризволяще;

- дитину наражають на небезпеку; -дитини уникають інші діти;

- у дитині немає іграшок, книжок, розваг тощо;

- удома холодно, безлад і антисанітарія;

- у дитини немає постільної білизни або постільна білизна драна та брудна;

- нігті у дитини не стрижені і брудні;

- у дитини постійні інфекції, спричинені браком гігієни;

- є інформація про трудову діяльність дитини (особливо молодшого віку);

- дитина жебракує, втікає з дому.

 

Тоталітарна сім’я, як джерело домашнього насильства.

Всі загальнолюдські проблеми починаються в сім'ї.

В наш час спеціалісти виділяють 2 основні типи сім'ї – домінаторна (тоталітарна) і партнерська (демократична). Психологи вважають, що суспільства, в яких переважають тоталітарні стосунки в сім'ї, легко можуть стати тоталітарними, а суспільства, в яких переважають партнерські сім'ї, мають більше шансів стати демократичними.

 

Що характерне для тоталітарної сім’ї?

• зловживання владою;

• відсутність рівних прав всіх членів родини, особливо дітей;

• наявність в сім'ї суворих правил, які носять примусовий характер;

• кожному члену сім'ї відведена певна роль, одна з них – у відповідності з його статтю;

• відсутність розподілу обов'язків, пов'язаних із життям сім'ї;

• економічні "труднощі" не розподіляються між членами сім'ї;

• відсутність поваги до особистого життя членів родини та інших людей;

• конфлікти вирішуються за принципом: "один виграв – інший програв";

• не всі члени сім'ї беруть участь в прийнятті рішень;

• батьківські обов'язки не розподіляються ;

• дисципліна підтримується за рахунок сили та приниження;

• зроблені помилки не визнаються і пробачення не просять;

• опір будь-яким змінам;

• почуття незахищенності від образливих і насильницьких дій;

• аналіз конфліктів, що виникають, ігнорується;

• майже повністю відсутні сміх та радість, проте присутній страх.

 

Характеристики партнерської сім'ї:

• кооперативна структура, рівні можливості;

• відсутність секретів та таємниць;

• гнучкі правила розпорядку;

• розподіл економічної відповідальності;

• домашня робота та обов'язки розподіляються на засадах рівноправності;

• повага до особистого життя членів сім'ї;

• основою дисципліни є повага та довіра;

• батьківські обов'язки рівноправно розподілені;

• зроблені помилки визнаються;

• члени сім'ї відчувають себе в безпеці;

• конфлікти вирішуються;

• члени сім'ї беруть на себе відповідальність за проблеми, які виникають;

• сім'я – це джерело радості;

• діти плануються і є бажаними.

Сподіваємось, що цього достатньо щоб визначити тип своєї сім’ї. Чи не є ваша сім’я джерелом виховання агресора – людини, яка може легко когось образити, підняти руку на слабшого?

 

Дитячі психологічні травми, як їм запобігти?

 

– починаючи з першого моменту життя, дитина шукає любові і підтримки своїх батьків. Видатний психолог Еріх Фром виділив два напрямки впливу батьків на життя дитини:

– турбота про задоволення фізичних потреб до дитини;

– ставлення до дитини, що визначає її любов до життя.

Коли батьки добре ставляться до дитини, це допомагає їй зрозуміти, що життя прекрасне, що добре бути хлопчиком чи дівчинкою.

Виховання дітей потребує терпіння, самовіддачі та внутрішньої стабільності. Крім того, дуже важливо знати, які наслідки в душі дитини залишають наші вчинки, агресивна поведінка, необережні висловлювання.

Які ж види поведінки дорослих можуть спричинити психологічну травму дитини?

- перш за все, це відмова у визнанні, невіра в дитину, неприйняття дитини;

- приниження – постійне джерело психологічних травм. Особливо небезпечно робити це в присутності сторонніх;

- тероризування, залякування своїх дітей, погрожування дітям фізичною розправою;

- не меньше травмує дитину й ізоляція, коли дитину зачиняють одну в кімнаті, або в комірці та іншому тісному приміщенні;

- емоційне ігнорування, коли батьки вважають, що суворе виховання підготує дитину до суворого життя і відмовляють дитині в співчутті та турботі, не обіймають її, не голублять, не розмовляють з нею.

На жаль, у нас ще існують такі психологічні моделі сто­сунків між людьми, за яких ми не кажемо дитині: «Яке щастя, що ти у мене є!», «Як я тебе люблю!», «Ти у мене найкращий».

- серед різних видів психологічного травмування спеціалісти виділяють словесні образи по відношенню до дітей, які сприяють розвитку певного ставлення дитини до самої себе, агресивності, бажання заподіяти шкоду собі та іншим людям. Травмовані діти часто справляють враження злих, нещасних. Часто відчувають потребу втекти, не маючи навіть чіткого уявлення куди.

На жаль, нерідко травмування дитини вдома супроводжується її травмуванням у школі. Дитина готова бачити в учителеві замісника батьків, ставитись до нього з довірою. І коли вчитель поводить себе по відношенню до дитини негативно, це породжує психологічні травми або поглиблює їх.

 

Психологічні травмування в школі можуть відображатися у таких діях:

- словесні образи та приниження;

- обзивання дитини дурнем чи ідіотом;

- доведення дитини до сліз криком;

- потурання по відношенню до дітей, які знущаються над іншими;

- використання домашнього завдання як покарання тощо.

Ми часто не замислюємося над тим, що відчуває дитина, коли публічно обговорюється або проявляється її неуспіх. У всіх випадках травмування словом – ялики, імена, глибоко проникають в душу дитини.

У неї з’являються оцінюючі судження «Я погана», «Я нерозумна», «Нікому я не можу подобатись». Спочатку дитина думає так про себе зрідка, потім все частіше, потім це перетворюється в дійсність.

 

Як же нам навчитися уникати психологічних травм?

 

В першу чергу, дорослим треба навчитися формувати партнерські дружні стосунки в своїй сім’ї. Навчитися уважно й шанобливо ставитися одне до одного, відкрито висловлювати свої почуття та обговорювати свої проблеми. Дуже корисно оволодіти засобами, які допомогли б впоратися зі стресом, розв’язувати та уникати конфліктів. Добре було б зрозуміти, яких психологічних травм ви зазнали в дитинстві. І за допомогою психологів спробувати їх подолати. Вирішивши стати батьками, необхідно познайомитися з основами дитячої та вікової психології, оволодіти практичними навичками з догляду та спілкування з дітьми. В своїх дітях необхідно розвивати здатність розповідати  про їхні почуття і турботи батькам і друзям. Підготувати дітей до вміння захистити свої права. Чим краще у дитини розвинуті соціальні навички та вміння, тим краще вона почувається в товаристві людей, тим краще вона захищена від психологічної травми.

Помилки батьків. Чи можна їх уникнути?

Давайте визнаємо, ми всі робимо помилки у вихованні дітей, як маленькі, так і великі. Одні з нас визнають ці помилки і намагаються їх виправити. Інші впевнені в своїй непогрішимості категорично відкидають навіть думку про те , що вони зробили щось неправильно. З наших помилок виростають великі дитячі психологічні травми. Це може призвести до агресивної поведінки дитини, особливо підлітка, вдома, в школі, серед однолітків, а згодом вже створюючи свою власну сім’ю, така людина часто вдається до насильницьких дій до своїх близьких у власній сім’ї.

Одна з найбільш розповсюджених помилок – зловживання владою. Це і незрозуміле і невиправдане покарання, висміювання дитини в присутності інших людей, ізоляція. Заклопотаність, похмурість батьків, показовий тон – все це озивається в серці дитини болем, страхом втратою почуття безпеки, усвідомленням своєї непотрібності батькам. В домінаторній, тоталітарній сім’ї, авторитет батьків ототожнюється з засобами насильства над дітьми, демонстрацією своєї переваги над ними. Зловживаючи своєю владою, батьки визначають, що повинно цікавити дитину, дозволяють або забороняють, навіть не питаючи думки дитини.

 

Як дитина себе почуває, коли ми зловживаємо владою?

Виявляється, наша авторитарніить не робить дитину щасливою. Малюк перестає радіти приходу дорослого, рветься нитка довіри між дітьми та батьками.

Як же так виходить, що бажаючи дітям любові і добра, ми часто залякуємо їх, принижуємо, тощо?

Що робити якщо все це трапилось, як виправити помилку?

Наприклад, сімейні традиції.

Чудово мати сімейні традиції і передавати їх з покоління в покоління, але деякі з них мають негативні сторони. Суспільство розвивається, змінюються погляди на виховання дітей, і тепер сліпе наслідування традицій, починаючи від тугого сповивання новонародженого до неповаги до особистості дитини і, на жаль, до тілесних покарань навряд чи є добрим прикладом. Якщо ми хочемо, щоб діти довіряли нам, зважали на нашу думку, треба вміти визнавати свої помилки і при необхідності вибачатися перед дітьми.

«Добре виховати дітей – значить виробити у них звичку враховувати що у людей навколо них рівні з ними права. Неухильно керуватися принципом загальним як для дорослих так і для дітей: можеш поводити себе так як тобі подобається, але при цьому не зловживай своєю свободою, не використовуй її на шкоду іншим». (Ада Делла Топпе)

В партнерській сім’ї конфлікти вирішуються мирним шляхом, всі члени сім’ї беруть участь у вирішенні важливих проблем. В цих випадках батькам легше уникнути помилок, легше побудувати з дитиною стосунки, які б базувалися на повазі та довірі.

ПРАВА ДІТЕЙ СТОСОВНО СВОЇХ БАТЬКІВ:

 

1. Діти мають право на повагу. Дитина – це особа, а не річ. Діти не просили, щоб їх народили на світ. До них потрібно відноситись як до повноправних осіб ще в утробі матері. Вони мають таке ж право на повагу, як і ми. Діти існують не для догоджання своїм батькам. Їх існування самоцінне з першого моменту появи на світ.

2. Діти мають право ставати самими собою. Вони вступають у життя будучи наділені певною сукупністю потенційних можливостей, що складають їх особистість, яка у кожного з нас неповтона. Діти мають право ставати самими собою, а не продовженням своїх батьків, втіленням їхніх планів і мрій. Завдяки цьому вони зможуть зайняти своє місце серед інших людей, збагативши людське суспільтво своїми даруваннями, особливо тими талантами, що притаманні винятково їм.

3. Діти мають право на матеріальну забезпеченість. Нерозумно народжувати дітей на світ, якщо ми не взмозі забезпечити їх їжею, дахом і всім необхідним. До того ж це несправедливо.

4. Діти мають право на почуття психологічної безпеки. Вони мають право на те, щоб життя, яке дала їм родина було наповнене любов’ю і стабільністю.

5. Діти мають право на досить зрілих і надійних батьків. Вони мають право прийняти від батьків те, що їм необхідно для знаходження свого місця в суспільстві:

- уміння поводитися;

- уміння жити в суспільстві, легко орієнтуватися у тому, що в ньому відбувається;

- уміння бути самим собою, знання того, як вести своє життя, як брати участь у житті суспільства;

- знання, що дозволять їм відчувати себе рівноправними членами суспільства.

Діти вправі очікувати від батьків, що вони будуть опорою їх стійкості і спокою, що дозволить їм протистояти життєвим труднощам долі, поки вони досить не зміцніють для самостійного життя.

6. На кожному етапі розвитку діти мають право на відношення до себе, яке б враховувало їх вікові можливості.

Уникайте:

- просити дітей про те, до чого вони ще не готові в силу свого віку, примушуючи їх перестрибувати через якісь стадії розвитку;

- затримувати їх на тих стадіях розвитку, з яких вони вже вийшли.

Діти мають право на те, щоб у супроводі їх на цьому шляху батьки рухалися в одному з ними темпі.

Школа

Саме вчитель є першою людиною, яка може помітити стан дитини, запідозрити, що вона страждає від домашнього насильства.

Довірлива розмова, конфіденційність, надання першої фізичної та психологічної допомоги, перевірка ситуації в сім’ї, робота з батьками та залучення при необхідності уповноважених органів є віхами на довгому шляху до серця дитини, яке вражене домашнім насильством. Від того, яку позицію займе вчитель: осуду, підтримки чи нейтралітету – часто залежить подальша доля дитини. Усвідомлення школою важливості проблеми домашнього насильства, дозволяє проводити профілактичну роботу як серед батьків, так і серед дітей, навчаючи їх будувати стосунки між людьми та вирішувати конфлікти без застосування сили, насильства.

Часто дорослі не усвідомлюють як домашнє насильство впливає на дитину, якої шкоди зазнає її психіка, при спогляданні приниження та побиття однієї дорослої і близької людини іншою такою ж близькою. Дитина розривається між двома батьками, часто приймаючи на себе провину за те, що діється. Школа, в таких випадках, може виявитися єдиним місцем, де дитина зможе знайти підтримку. Розуміння необхідності співпраці вчителів, шкільного психолога, голови батьківської ради є тим стержнем на якому базується робота з протидії домашньому насильству. Школа має допомогти дитині вистояти, зберегти її здоров’я, віру в людей і добро.

Важливо залучати до роботи в школі і правоохоронні органи. Бажано, щоб зустрічі проходили не в формі лекцій, а в інтерактивному режимі – семінару чи тренінгу, треба створити такі умови спілкування, щоб діти відчули довіру до дорослого і змогли відверто висловити свою думку. Саме тренінгова робота може сформувати стосунки співпраці, а не залякування чи протистояння.

Варто залучати до просвітницької роботи в школі і самих дітей.

Широкі можливості має школа і в роботі з батьками.

Батьківські збори:

- надання інформації щодо того, які існують кризові центри, притулки, телефони довіри – може стати поштовхом до зміни поведінки постраждалої особи (матері чи батька);

- інформація про відповідальність насильника, згідно законодавства України, може його зупинити, змусити замислитися про свою поведінку;

- важливим є розповсюдження серед батьків, постійна наявність на шкільному стенді спеціальних буклетів про домашнє насильство;

- батьківські збори – те місце, яке можна використати для пропагування партнерських та демократичних сімейних стосунків, зрозуміти вплив насильства на психологічний стан дитини, віддалені наслідки жорстокого поводження з дітьми. Головне, щоб при цьому відбувалося спілкування вчителів і батьків як рівних з рівними людей, які об’єднані відповідальністю за долю дітей.

Медичні заклади.

Саме медичні працівники – є людьми до яких змушені звертатися постраждалі. Надати не лише медичну але й психологічну та інформаційну підтримку їх прямий обов’язок:

- куди можна звернутися;

- як зняти побої у випадку фізичного насильства;

- якими можуть бути віддалені наслідки фізичних чи психологічних страждань;

- як називаються дії, від яких потерпає жертва;

- чи можливий захист від таких дій;

- яке покарання може чекати насильника.

Медичний працівник не повинен поставитися до жертви формально.

Медичний заклад може бути також і осередком де могли б збиратися потерпілі, щоб послухати лекцію лікаря чи бесіду медсестри. Можна створити групу підтримки для тих, хто страждає від домашнього насильства.

Ті хто поряд: сусіди, приятелі…

Коли жертва стає на захист своїх прав важливо знати:

- чи погодяться ті, хто є свідками домашнього насильства виступити в суді в якості свідків?

- чи наважаться ті люди підтримати жертву й висловити своє ставлення до дій насильника;

- чи керуватимуться ці люди реальними фактами, а не сталими поглядами на сімейні стосунки, що віками складалися в суспільстві.

Саме на протидію цим страхам, звичці жити за високим парканом має бути направлена робота школи, дошкільного закладу, медичні установи, тощо.

Прогностичні чинники

Травмовані діти схильні звинувачувати в тому, що трапилося себе самих. Взяття відповідальності на себе дозволяє компенсувати (або замістити) відчуття безпорадності ілюзією потенційного контролю. Найважчим результатом насильства є нав’язливе, повторне переживання травматичних подій – людина неусвідомлено прагне участі в ситуаціях, які є початковою травматичною подією в цілому або якимсь його аспектом. Суб’єкт, що демонтсрує подібну поведінку може виступати як в ролі жертви так і в ролі агресора. Повторний відіграж травми – одна з основних причин розповсюдження насильства в суспільстві. Дослідження показали що більшість злочинців, які вчинили серйозні злочини – в дитинстві пережили ситуацію фізичного або сексуального насильства. Виявлено достовірний зв’язок між переживанням у дитинстві сексуального насильства і різними формами саморуйнівної поведінки, аж до спроб суіциду, які можуть виникнути вже в дорослому віці. В літературі описується феномен «ревіктилізації»: травмовані індивіди знов і знов потрапляють в ситуації, де вони являються жертвами.

Форми і методи роботи з дітьми, що пережили насильство.

Загальні стратегії і рекомендації

Фахівці вважають, що загальної формули кризового втручання не існує. Кризове втручання і короткострокове психологічне консультування ефективні у разі одиничного інциденту. При тривалому насильстві – необхідна і тривала робота, при чому зі всією сім’єю.

Теннант пропонує наступні загальні рекомендації вчителям, батькам, психологам:

- уважно вислуховувати дитину;

- звірятися з дитиною чи розуміє дитина значення слів, що використовує і навпаки;

- обговорювати на прикладах, що таке «хороші» і «погані» дотики;

- обговорювати права дитини, хто може до нього доторкатися і кому не варто цього дозволяти;

- пояснювати дитині, що «нехороші» дотики можуть робити близькі люди;

- навчати дитину говорити «ні» при спробах нехороших дотиків;

- обговорювати з дитиною необхідність розповідати дорослим про будь-які інциденти, які дитину бентежать і викликають незручність, переконати дитину в тому, що її ніхто не звинувачуватиме.

Куди звертатись в випадках сімейного насильства

 

102

- міліція

(0412) 37-44-23

47-09-92

- Житомирський обласний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді: м. Житомир, вул. М.Бердичівська, 25

1550 (з 1300 – 2100)

- телефон довіри

(0412) 25-59-89

- Житомирський обласний центр соціально-психологічної допомоги

(0412) 47-09-42

47-09-43

- Житомирський міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді: м. Житомир, вул. Л.Українки, 43

(0412) 40-07-31

Житомирський інформаційно-консультативний центр: Житомирський район, смт. Озерне, 28

(0412) 47-37-34 (реєстратура)

- Центр медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї: м. Житомир, майдан Перемоги, 10-А, к. 304

(0412) 37-21-32

37-44-35

- Служба у справах неповнолітніх міська

м. Житомир

0-800-500-335 (з 900-2000)

368 – для абонентов Київстар, МТС (безкоштовний)

- гаряча лінія, попередження насильства в сім’ї та захисту прав дитини

www.lastrada.kiev.ua

- Інтернет-сайт Центру «Ластрада – Україна» (міжнародний жіночий правозахисний центр)

www.rozrada.kiev.ua

(044)289-71-32

 

- Міжнародний гуманітарний центр «Розрада»:

 м. Київ, вул. Горького, 4/2

 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

 

1. «Соціально-педагогічні основи захисту прав дитини» Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ластрада – Україна», 2008.

2. «Виявлення, попередження і розгляд випадків насильства та жорстокого поводження з дітьми» Митодичні матеріали для працівників освіти, 2007.

3. «Що ми можемо зробити, щоб запобігти домашньому насильству», В.Бондаровська, 1999.

4. «Виявити, захистити, допомогти», Методичні рекомендації для фахівців, кер. В.Бондаровська, 2008.

5. «Громада проти» О.Куриленко, Міжнародний гуманітарний центр «Розрада», 2008.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Методичні матеріали підготовлені:

 

лікарем-психотерапевтом ОМЦ,

керівником центру медико-соціальної

реабілітації жертв насильства в сім’ї                                                   М.П. Шарпіло

лікарем-методистом ОМЦ                                                                С.А. Ходаківською

 

 

 Відповідальна за випуск:

завідуюча просвітницьким відділом ОМЦ                                                      Т.В. Слука