Обласний центр здоров’я

 

 

 

 

 

ПОРАДИ ХВОРИМ НА

РОЗСIЯНИЙ СКЛЕРОЗ

 

 

 

Розсіяний склероз (РС) – хронічне прогресуюче захворювання центральної нервової системи, яке вражає переважно молодих працездатних людей, швидко призводить до втрати працездатності, обмеження можливостей до самообслуговування, перетворюючи соціально активних осіб на інвалідів за умови відсутності лікування.

Захворювання розвивається внаслідок імунно-опосереднованого ураження мієлінової оболонки, яка захищає нервові волокна.

Основні прояви РС: погіршення зору або подвоєння в очах, частковий параліч, порушення ходи. Можливі порушення чутливості.

Періоди загострення можуть тривати декілька тижнів, періоди ремісії (покращення стану) – місяці або роки.

Через 10 років 50 % хворих не можуть працювати та виконувати домашню роботу, через 15 років 50 % хворих не можуть пересуватися без сторонньої допомоги, а через 25 років 50 % хворих прикуті до ліжка. Розсіяний склероз відноситься до обмежено контрольованих захворювань, тобто невиліковних, але в той же час й до таких, розвиток яких сучасна медицина за певних умов в змозі контролювати та призупиняти розвиток патологічного процесу.

Середня тривалість життя хворих на розсіяний склероз становить 35-40 років після встановлення діагнозу.

Для розсіяного склерозу характерні: висока вартість діагностичного дослідження, лікування та реабілітації хворих; значний рівень немедичних втрат, пов’язаних з інвалідизацією (виплата пенсій, надання транспортних засобів, нагляд та утримання хворих); необхідність залучення родичів, друзів, соціальних робітників, платних доглядальниць для обслуговування пацієнтів. Окрім того, значних економічних витрат зазнає держава та суспільство в цілому через усунення осіб молодого працездатного віку з процесу матеріального виробництва та соціальної активності.

Хворі на розсіяний склероз не однаково реагують на фізичні навантаження, що залежить від особливостей організму. В цілому хворий на розсіяний склероз, якщо він не має важкої інвалідності, цілком працездатний. Проте часто йому доводиться трохи інакше, ніж здоровій людині, розподіляти свою роботу, щоб вчасно запобігти настанню перевтоми. Тому кожні 2-3 години корисно влаштовувати невеликі перерви по 10-15 хвилин.

Повноцінний сон для хворого на розсіяний склероз має велике значення, оскільки у хворого, що не виспався, раніше і більшою мірою виявляються коливання стану протягом доби, а це в свою чергу поглиблює наявні порушення функцій організму, що є додатковим навантаженням на психіку.

Необхідно відзначити, що багато хворих на розсіяний склероз надзвичайно погано переносять сауну і лазню. Сукупна дія тепла, інфрачервоного і ультрафіолетового випромінювань є шкідливою. Тому хворому слід відмовитися від перебування на сонці з метою отримання засмаги, що є нічим іншим, як запаленням шкіри.

Хворим на розсіяний склероз, як і здоровим людям, рекомендується щодня випивати не менше 1,5-2 л рідини. Рідина, що поступає в організм в достатній кількості, покращує роботу нирок, окрім того рідина вимиває хвороботворчі бактерії, що накопичуються в сечовому міхурі, за рахунок чого знижується ризик виникнення інфекційних хвороб сечовивідних шляхів.

Ранкове споживання кави хворим на розсіяний склероз не протипоказано. Кава сприяє травленню, тому її рекомендується пити вранці. Однак за день слід випивати не більше 1-2 чашок кави, щоб тонізуюча дія напою не стала причиною надмірного збудження.

Під час прийому лікарських препаратів надзвичайно важливо застосовувати надійний спосіб запобігання вагітності. Навіть через деякий час після закінчення курсу лікування первинними імунодепресантами рекомендується відмовитися від вагітності, щоб уникнути появи дитини з вродженими вадами розвитку. З цих питань слід обов’язково консультуватися зі своїм лікуючим лікарем.

Майже кожна людина має приховані таланти, які в щоденних турботах так і залишаються нерозкритими. Іноді сама недуга або обмеження фізичних можливостей стають тим імпульсом, який дозволяє розкритися тліючим здібностям. Незважаючи на хворобу, людина починає вірити в себе, і це значною мірою допомагає їй переживати радість і задоволення від життя.

Якщо вже так трапилося, що можливості людини виявилися обмеженими, потрібно частіше змінювати оточення, збагачуючись різноманітними враженнями, щоб якомога менше залишатися віч-на-віч з собою та з своєю хворобою. Часто у хворого виникає відчуття беззмістовності і безглуздя життя, що неминуче призводить до депресивних станів, які негативно позначаються на перебігу хвороби. Тому неприпустимо весь час концентрувати свою увагу на хворобі.

Необхідно думати про життя, красу людських почуттів, вірити в одужання.